І зросли, і спливли
руки глиняні,
І торкнулись небес в самоті:
Із сирої землі мене
вийняли
Сяйні груди твої золоті...
Заструмилися два білі
ангели,
Розчинили життя і постіль.
Певно, взяли гіркот знизу
й зважили.
Й поставали дива звідусіль.
Боже! свічкою в грудях!
Олітненням
Вищі й нижчі шугають посли. —
Що то плаче?
Земля хоче в Стрітення?
А нас ангели ніжні знесли б!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович