Перлина Всесвіту, що названа Землею,
несеться в просторі безмежну кількість літ.
Можливо вічність за уявною межею
всі сподівання наші перетворить в лід.
Земля вальсує на своїй орбіті,
тримає в парі Місяць осяйний.
Й допоки Сонце буде ще горіти
на кожного чекає шлях земний.
Навко́ло Сонця карусель планетна
сповняє свій небесний ритуал.
Одна є істина у Всесвіті безсмертна:
останній подих – це ще не фінал.
31.08.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760027
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2017
автор: Пасічник Анатолій