Піду, піду я високо в гори нині,
Де вівчар пасе овець на полонині.
Там де вітер смерековий повіває,
Де поганої погоди не буває.
На світанку там завжди буває світло,
На світанку сонце дивиться привітно.
Вітер віти колихає ялинові,
То вдіває ліс в той час обнови нові.
Я пройдуся понад скелями, краями,
Там де беркут пролітає над плаями.
Там де небо до землі буває ближче,
Де злітаються орли на токовище.
Там де хмара над горою завжди висне,
Я наберу повні груди й гучно свисну.
Може крикну, може тихо прошепочу,
І травою над землею затріпочу.
Тай потягнусь, руки витягну до неба,
Не дістану – та мені того й не треба.
Тільки в хмарку загорну комету – душу,
Тільки трохи свої мрії розворушу..
Парище
2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759834
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський