Взяв на руки ще тремтяче тільце…
Сиротинка, кволе і худе!
Кинуте людьми до сиротинця,
А у ньому дітися ніде.
Всім завада. Ні тепла, ні їжі,
На ганчір’ї передзимна ніч…
А воно – іще дитяча ніжність…
Та жорстока дійсність – інша річ.
Народилось, щоб отак вмирати
З голоду, без мами і тепла.
Залишили для дітей погратись,
А награлись, то рука взяла,
На авто у білий світ повезли,
Кинули під браму на асфальт
І бігом в село своє поперли,
Аби не побачили цей факт.
Факт просто кричущого бездушшя
Намагання не робити гріх…
Це – не гріх? Наївне простодушшя,
Чи то гра в порядність задля всіх?
Не вбивали самі, не знущались
Руки чисті… совість ніби теж…
В інтернаті щось таке та варять
Отже хтось погодувать прийде…
Якби так! Кому за цим ходити?
Люди тут недужі, як малі
На всю зиму двері в світ закриті,
Щоб перезимували хоч в теплі.
А тварина - то і є тварина:
Закон люду знати не дано.
Чи під ліжком, чи попід дверима
«Підкладе» калюжу чи лайно…
Тут дай, Бог! – хоч за людьми прибрати!
Санітарний стан понад усе.
У підвал біжать коти ховатись
А вже звідти – то таким несе!..
Виловлять, кудись звезуть і знову
Все вертає на круги своя…
Хоч про це веду я зараз мову,
Та й не можу не жаліти я
У цю мить нещасне котенятко
Яке гине, плаче і квилить
(Я з дитячих літ – котячий татко.)
Тож мені, - як і йому, - болить!
Ось візьму, хоч трошки нагодую,
Обігрію в пазусі своїй
І комусь з жінок запропоную,
Щоб в господі берегла своїй.
А вже далі – як по волі Божій,
Як йому судилось на віку…
Бо це все, що я сьогодні можу:
Дід старий в каліцькому візку.
10 листопада 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2017
автор: dovgiy