Ой дубе, мій дубе,чому зажурився,
Такий був незламний,тепер похилився!
Вітри бушували,листочки здирали,
Ти пив землі соки,зелені ставали!
То чом же тепер,коли хмарка у небі,
Ти щулишся весь і тремтиш без потреби!.
-Старий уже я і весна не для мене,
А листя зів'яле, не стане зелене.
Тому так хилюся, щоб землю дістати,
Щоб жолуді-діти у землю сховати.
Нехай проростають надію плекають,
Хай виростуть сильні та й мене згадають.
Мені вже час спати, своє відбуянив,
Дубки хай ростуть,і щоб кожний затямив-
Що сильними бути, призначено з роду,
Бо дуб не верба, не похилиться зроду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759531
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2017
автор: горлиця