Ми –
Ікари.
Ріка
висне
в лоні хмурніючих Анд.
Донжуан,
хто Вас виштовхнув
з ванни –
жахнути в небесні тартари?
Ми – Ікари.
«… зникну від бібліографів –
дихаю вільно з-під хмар».
Серед всіх ієрогліфів
в спасі рядка
Я – як вічність, відпущена
з чорновика!
З буквонад!
Два віки – на півдня;
так шугнути із стели! –
Кришталево фонять
сині кубки ущелин.
Зсипте в Анди –
вина моя –
скільки я натворив!
Інший враз накишенився б.
В мої очі –
як в ілюмінатори зирять пришельця!
Що ти скажеш, прозорий?–
оглух, де пташва,
де над землями
крупно
промилися зорі,
Чистота
рве сорочку з дюралем на швах!
Піднімись хоч один,
навіть знаний, зі скатерки;
Я з тераси – не той;
понад мороком лиць
покладаються два
найблискучіші катети –
На гарячу проекцію горло ключиць.
Винно-темного моря впереджений дар!
…Мнуть прозорість під себе
І б’ють! Як в тамтам…
Хто ви,
там!
Я Ікар.
1980
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759501
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович