Не знаю, чи побачу ще, чи ні
Ключі лелек в простреленім озоні,
Що над велюром тьмяних териконів,
Щораз тягнулись в небо по весні.
Й несли в степи вознесене - "курли !",
Що пробира до дрожі душу й тіло,
Туди, де зараз люди під прицілом
І перельотом втомлені птахи.
Туди, де вибух лиш одним мазком,
Заграв стирає сонячну палітру,
І боязко, і страшно, навіть, вітру
Від того, так би мовити, АТО.
Де, попри все , на вирубках війни
Між блискавиць розлючених розрядів
Ще бачиться, як від густих снарядів
Лелеки прикривають нас грудьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759417
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.11.2017
автор: Лілея1