I
Коли уночі кручусь немов вітер
не маючи спокою
все виглядаю тебе
з-під подушки
з-під снів
з-під тиші
яка розтягує мою шкіру
мов шерсть загубленого кота
а може ти прийдеш
а може ти врешті голосно гукнеш
бодай щось промовиш
зі свого дому?
земля
небеса
вогонь
вода
прилинь
ввійди через лезо осені
на кров весни
у тім’я літа
щоб я врешті тебе розгледів
бо необережно замучу на смерть себе.
II
Рух жадання подібний до безмов’я ночі
Коли я заколисую жадібність місяця повз
осіннє поле пролітає твій спів
що схожий на лагідний крик сови
Я ж чекаю коли ти відточиш мої скелясті
щоки
цілунком вітальним.
Так чекаю
Як цілий натовп голодних метеликів.
III
Крізь холод голої шкіри
можна віднайти ціле плем’я,
яке боїться вогню
крізь відкриті вуста
може прокласти шлях жук смерті,
якщо тільки він не наступить на траву,
в якій ховається любов
Ніде прокляттю тоді буде впасти
ніде монеті відзвучити морський гармидер
кит випливає щоб глянути у вічі цариці
а вона – щоб співати над маленьким рибинням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759381
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.11.2017
автор: Immortal