Я знову за крок
до отої страшної прірви,
не тримай,
бо я впасти тепер не боюсь.
ангел твій не підхопить уже,
бо розтріпані білі крила...
хто забрав в нього те,
чим жила я і досі живу?!
Ти стоїш на краю,
осипається дзінко каміння
і заплющивши очі,
стрімко,чайкою,падаєш вниз,
все життя промайне,
так, немов би одне сновидіння,
тільки зараз не падай...
чуєш?!..не час...пізніш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759216
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2017
автор: Анюта Славская