Здавалось, вже ся болість відболіла.
Постерлися зашоркані сліди...
Та осінь стелить знов тумани біло,
і гусне повня маревом блідим.
Помежи ночі - сну не відшукати,
між вільгости хапаю дрижаки...
Чого тобі, невитравний мій кате -
моя тривого, тяглістю в роки?..
Не напилась ще, п'яністю шалена?
Усе б тобі купатись у вині,
голкасто по-під шкіру та у вени
адреналін вганяючи мені?
Невже не досить?.. Як же це знайомо:
повтори за повторами - живу.
Стираю крапку, правлю грубу кому,
щоб ти сторінку вивела нову...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759152
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.11.2017
автор: Адель Станіславська