Обробка твору М.Костомарова
«Місяць»
Як засвітить місяць ясно над горою,
Щось таємне, чудне діється зі мною:
Місяць моє серце в небо переносить,
Дає мені крила та й у небо просить.
Як спливає місяць, притухають зорі.
Без весла пливе він по небеснім морі;
Та його на небі ніхто не стрічає;
Ясний місяченько дружини не має.
Так і я на світі сам-один бідую,
З ранку і до ночі сам собі сумую;
Вранці стану рано - вечора бажаю,
А настане вечір — ранка вже чекаю!
Знаю свою долю, що мені припала,
Яка рано-вранці мене сповивала;
Годувала доля на лиху годину,
А потім сказала: «Йди собі, дитино.
Ти колись зустрінеш ясні карі очі
Будеш сумувати, сину, дні і ночі,
Та як зостанешся як билина в полі
Знай, усе минеться. Така твоя доля».
1.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2017
автор: Євгеній Рослик