Чудодійні ліки

Увага!  Усі  імена  і  назви  вигадані  ;

Жив-був  у  Старому  Чорноморську  хлопець,  звали  його  Жорік.  Гандлював  квіточками  і  горя  собі  не  знав.  Але  зненацька,  як  то  завше  буває,  прийшло  кохання,  а  з  коханням  вагітність,  дівчини  звісно,  і  поспішне  одруження.  Хоч  Жорік  був  маленький  і  товстенький,  а  його  мала  -  високе  і  худе  “одоробло”,  та  ще  й  з  гагаузькими  родичами,  усе  було  добре.
 Проте  кохання  є  кохання,  а  життя,  то  життя.  І  от  коли  родилося  дитятко,  грошей  від  квіточок  стало  не  вистачати.  Тож  пішов  наш  Жорік  працювати  в  одну  фармацевтичну  фірму,  називати  котру  я  звісно  не  стану,  бо  чарівник  у  синьому  гелікоптері  за  рекламу  мені  не  платить.
 А  головною  стравою  тієї  контори  в  той  час,  були  ліки,  скажімо  від  нежиті.  Називалися  вони,  знову  скажімо  (рекляма  геть!),  амісоплін.  І  були  вони  не  звичайного  білого  кольору,  як  найчастіше  буває,  а  по..,  ні,  скажімо  синенькі.
 То  булі  старі-добрі  часи,  коли  після  важкої  зміни  працівники  могли  навіть  випити  горілоньки,  а  якщо  відчували  за  собою  якусь  нежить,  могли  зайти  до  лабораторії  і  попрохати  собі  кілька  наважок  амісопліну.  Просто  загорнені  у  папірці.
 І  сталося  так,  що  дуже  захворів  на  нежить  один  гагаузький  новородич  Жоріка.  А  той  з  усією  своєю  щирістю,  пообіцяв  принести  найкращі  ліки  від  такої  страшної  хвороби.  І  приніс,  на  свою,  а  скоріш  на,  гм-м,  Гуслана,  голову.
 Один  приніс,  віддав,  пояснив  як  вживати.  Другий  подякував  і  поклав  до  автівки,  у  бардачок.  Посиділи  вони  ще  трохи,  побалакали,  та  й  роз'їхалися.  І  поїхав  “злий  курт”,  з  чудодійними  ліками  у  льошку.  Про  які  чесно  кажучи,  він  вже  встиг  забути.
 Але  сталося  так,  що  в  одному  цікавому  для  мисливців  місці,  щось  коло  Переливського  мосту,  зупиняють  Гуслана  бридкі,  товстопузо-перегарні  чорноморські  гайці*.  А  оскільки  він  чорнявий  і  мова  дивна  і  взагалі  підозріла  особа,  вони  починають  не  на  жарт  обшукувати  авто.
 За  кілька  хвилин  з  автівки  вилазить  поросяче  рило  у  формі,  радісно  кричить:”наркотики!”,  і  тримає  у  руці  чеки  з  чудодійним  амісопліном.
 Охоронці  правопорядку  жваво  сходяться  докупи,  головним  чином  задля  того,  щоб  посмакувати  наркотики,  котрі  везе  отой  молдован.  Найжадібніший,  обслиненим  пальцем,нагортає  собі  синього  порошку  і  кладе  на  язик.
 Раптом  його  поросяче  “обличчя”  перетворюється  на  морду  переляканої  мавпи.  Він  починає  плюватися  на  всі  боки  і  кричати:  “води,  дайте  мені  води!”.  Потім  починає  кричати  на  Гуслана  найміцнішими  кацапськими  словами,  нібито  той  хотів  його  отруїти.  Так,  чудодійний  амісоплін  гіркий  як  отрута,  а  з  водою  ще  гірше.
 Жодні  виправдання,  навіть  дзвоник  другу  Жоріку,  задля  вияснення  природи  речовини,  не  допомагають.
Гуслана  забирають  у  відділок,  щось  йому  шиють-перешивають,  але  врешті-решт  випускають.  А  коли  випускають  -то  вже  свято.  А  свято,  що  й  казати!
 І  от  коли  вони,  Аслан  з  Жоріком,  знову  зустрілися,  Аслан  з  посмішкою  каже:  -  Знаєш  Жорік.  Нехай  я  ліпше  шморгатиму  всю  зиму,  але  до  твого  амісопліна,  я  вже  не  підійду  й  на  кілометр!
 -  От  і  дарма.  Амісоплін  всім  соплям  сплін.  І  гайцям  теж,  прошу  зауважити.  -  відповів  Жорік.  Хлопці  зареготали  ,  та  й  повернулися  до  квартири,  де  їх  чекала  святкова  вечеря.

Гайці  -  працівники  ДАІ  (рос.ГАИ)
 
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2017
автор: Віталій Поповський