он чоловік
у сірій шинелі
білих підштанниках
що зодягала красиво
жінка
від чистого четверга
на раме́на спадають
пасма волосся
каштанового
не стриженого
від початку
якогось життя
на коліна йому
сідали
відкорковуючи віскі
під нігті - послання в майбутнє
- а він доживе
питали?
натомість
мотуззям
зриваючи листя
зникали
а він
оцей біль
і хрести
ще несе
за вас
легкодумів - дівчаток і хлопчиків
нерозли́йвод
що пишуть
на шкірі його
матюки
й імена
крейду збираючи
з пляшки
розбитого пива
наче не дерево
з коренем
а шлакоблочна стіна
Він не посланець чо́рта
а богове
земне зачаття
він би хотів тікати
та кожне
наздожене
насміхались ворони
з його весняного
плаття
а сьогодні
стоїть в шинелі
і струшує
чорних
геть
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758208
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.11.2017
автор: Ліна Біла