Ти руйнуєш той міст, який я будувала до тебе,
Нерозтрачена ніжність розтанула в маренні слів,
Знову наша любов недосяжною стала, як небо,
Ми з тобою тепер пасажири чужих кораблів.
Затремтіла душа, як листок одинокий на гілці,
Ми приречені бути самотніми, навіть удвох,
Вже не грає мелодію щастя пастух на сопілці,
Де ж ті райські сади, які нам дарував колись Бог.
Мій пливе корабель від такої фатальної долі,
І від болю в душі я у Бога спасіння молю,
Знов читаю акафіст над нашим фантомом любові,
Зі сльозами в очах над уламками щастя стою.
Може небо почує це тихе намолене слово,
Обітовану землю я знову в житті віднайду.
Розривається серце на тлі невимовного болю.
Білим снігом засипало яблука в райськім саду…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2017
автор: Юлія Л