Буває, хочеться мені
Втекти подалі - на полісся.
Пекти хлібцята запашні,
Гуляти сонячним узліссям...
Носити воду, як колись,
Жінки носили - коромислом.
... Спливли вже ті часи кудись -
Позаминулим падолистом...
Білизну прати, на містку,
І пісню слухать солов*їну.
Дивитись в лагідну ріку,
Неначе в очі України.
І жити в мирі і в добрі,
Не знати війн страшних і болю.
Але ж і в ті часи старі
Вкраїна повнилась журбою...
Моя Вкраїна золота,
Моя колиско синьоока,
У мене доля не проста,
А в тебе...
... Господи, чому
Така жахлива і жорстока?!
За що, скажи, за гріх який
Моя земля в собі хоронить
Ще не розквітчані квітки,
Які життя її боронять -
Своїм життям, йдучи на смерть,
На вірну смерть, від рук ворожих?
Від сліз вона втомилась геть!
Врятуй її, ти чуєш, Боже?!
Ти ж бачиш все, на Небесах,
Ти ж добрий, свя́тий, всемогутній!
Спини Вкраїни біль і жах!
Даруй їй сонячне майбутнє!..
... Який в тім сенс, щоб матері
Синів своїх у землю клали?
Чекає кожна на поріг -
Живого сина!.. Гвалтували
Вже досить синьоокий край!
Вже ж стільки пролилося крові...
То ж землю милу уквітчай:
Життям і миром! І любов*ю...
... Буває, бачу, в дивнім сні:
Весна гуляє, на поліссі...
Ні, то не мариться мені -
Це мир іде, в мій край,
узліссям...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758015
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.10.2017
автор: Елена Марс