Я стомилась тримати образу. Відпускаю на волю, лети.
Зрозуміла, на жаль, не одразу, що мої не читаєш листи.
Не розправлять свої кволі крила ані Віра, ні щира Любов.
І згоріла заживо Надія, в спогадах запеклась її кров.
Дикий танець на тім попелищі люта ненависть розпочала,
Розпиваючи вина ігристі, буревіями злості ревла.
Непокірна, скажена, голодна, від безвиході долю кляла.
Там весна. А тут осінь холодна. І нехай, зате тиха, ясна.
Відкривай свої очі, Надіє. Розправляй свої крила, Любов.
Віднайдися, загублена Віро. Поверніть до життя мене знов.
Не звільнилося місце на небі, і земля не приймає свята,
І минуле й майбутнє – далекі. Ми удвох. Я й моя самота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2017
автор: Sana Nero