З тобою ми гуляли щонайменше 3 години,
А відчуття, неначе 5 хвилин.
Не тямлю я без тебе й днини,
Бо закохався кожною з клітин.
І ось додому проводжаю,
В руці тримаю ніжну милу кисть,
Цілую на прощання, обнімаю,
Хоча волів би ще отак пройтись.
В душі моїй ти стала ідеалом,
Земним утіленням небесної краси,
Довершеним обробленим кристалом,
Якого так шукав усі часи.
І от закрились за тобою двері,
Замайоріло світло у вікні -
Світ звузився, неначе у печері,
До розмірів, обмежених на склі.
Палає на губах гарячий поцілунок,
Витає й досі у повітрі аромат.
Твій дотик губ – найкращий подарунок,
Приємніший од інших у стократ.
Пройшли лише хвилини від прощання,
А вже все тіло огортає сум,
Цікава дуже річ – кохання –
В розлуці джерело тужливих дум.
Як сонця після ночі,
Як зливи після посухи в сто днів,
Так мрію знов побачить твої очі,
Хоча додому тільки що провів.
Таке важке чекання. Я не знаю,
Чи може це у кожного було,
Що між побаченнями жити припиняю,
Суцільне чорно-сіре тло.
Пориви та емоції бентежні,
Бажання поруч себе відчувати,
І мрії, мрії, чисті та безмежні,
Коли ти ще не поруч буду мати.
При зустрічі ж щасливий як ніколи,
Натхненний та окрилений добряк,
Високі почуття надійно побороли,
Хоча й не опираюсь їм ніяк.
Нехай так буде далі. Це прекрасно.
Життя з тобою – пречудова мить.
Коли обоє люблять одночасно,
Тоді неважко й подвиги творить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2017
автор: Avispacis