Нічка спить у обіймах любові,
Висипавши зорі з рукава,
Я ж веду свою розмову з Богом,
Добираю змучені слова:
«Чом же ти, Великий, мудрий, вічний,
Не зупиниш війни на землі?
Матері заглянь у її вічі,
Коли плаче свічка на столі.
Лиш тоді ти, Отче, зрозумієш,
Що то є матусина любов».
Слуха ніч і вись її темніє…
Упились журбою небо й Бог…
27.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757366
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2017
автор: Ганна Верес