А, взагалі-то, серце-кактус –
Складніше, ніж на перший погляд.
Здавалося б – смішний це казус,
І складно для усіх, хто поряд.
Бо серце-кактус таке колюче
Для всіх, хто хоч злегка торкнеться,
Таке противне воно і злюче,
І неприступне це злісне серце.
І хто торкнеться – ховає руки,
Й не повернеться більше до нього,
Й ніхто не думає, які це муки –
Носити в грудях вазона злого.
Як кактус злобний коле постійно,
Як голки віч[url=""][/url]но лізуть в груди.
Для нього ж це – захист надійний,
Щоб не чіпали всякі приблуди.
Що під голками - м'яке і ніжне,
Й зовсім безпомічне – так сказати.
Тому то й коле усіх і ріже,
Бо небезпечні й м'якенькі лапи.
Таке колюче і непривітне,
Все оминається ста шляхами…
Але ж, зате, коли розквітне!
Але ж, яким прекрасним стане!
А як розквітне – яка це рідкість!
А розквітає не так то просто!
І звідкись в ньому та дивна ніжність?
Цвіте раз років на дев'яносто…
А зацвітає від рук дбайливих!
А зацвітає в очей уважних!
А зацвітає – лиш в терпеливих,
Які не лишать напризволяще.
Хто не чекає лиш тільки цвіту,
Хто вірний й чистий із ним душею.
Хто подарує тепло і світло…
Й зробить частиною життя своєю.
Хто бачить в ньому не лиш колючки,
Хто поговорить з ним в негаразді…
Для сотні люду він злонесучий,
А для сто першого – найбільше щастя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756972
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.10.2017
автор: Avsian