В темпи скажені насильно нас час запрягає.
Розум осилити злети прогресу спішить
аж закипає, проте не усе осягає
і ностальгійно у спокій колишній летить.
Ґаджетів безліч, айфони, ПК і планшети
втягують нас в лабіринт світових павутин.
Анахронізмом стають звичні книги, газети –
людство й без них потопає у морі новин.
Зручно? Комфортно? Цікаво? – Авжеж, безперечно!
Світ нам відкритий, немов на долоні, це так.
Але, пірнувши у те спілкування безпечно,
чи не втрачаємо з дітьми душевний контакт?
Гляньте, як тихо в дворах. Зникли ігри дитячі,
В джойстик вчепившись і втупившись жадно в дисплей,
граються діти... чи дітьми "стрілялки" чортячі?
Смокчуть одне (не дев'яте!*) життя із дітей.
Щупальця тягнуть відверто нав'язливе порно
і пропозиції безлічі втіх, наркоти.
Психіку ранять, світогляд калічать потворно.
Батьку, як можеш спокійним лишатися ти?!
Зайняті всі! А комп'ютер виховує справно,
навіть не треба здавати в гуртки, в інтернат.
Зрідка – безвихідь, а в більшості – лінь, віднедавна
діточок наших бездумно здає в Інтернет.
Я – не забита чи злякана поступом тітка,
а за тепло у сім'ї, за любов і добро.
Наша байдужість – дитячій душі чорна мітка,
знак непотрібності і нелюбові тавро.
Скаржимось, що покоління стає менш духовним.
Але звідкіль та високість сформується в нім?
Духом пивним обдавали діток, не жертовним,
віра, душевність, увага минають наш дім.
Вибух прогресу – значна перемога людини,
але духовність її – головний інтерес.
Даймо відчути любов та увагу родини,
то не впаде у комп'ютерне рабство дитина.
Ми – над прогресом! Але не над нами прогрес.
* – Герої бойових ігор мають, як правило, 9 життів.
24.10.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756936
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2017
автор: Світлана Моренець