А осінь змусила накинути пальто,
Закутатись і одягнути шапку.
І сіре небо стало наче решето
З якого дощик на асфальті ставить крапки.
А під ногами листя шарудить.
Якщо у купці, то м'яке, як вата.
І їжачок під листям тим сидить,
Напевно, там він буде ночувати.
Й гримить десь грім останній восени.
Напевно, знову дощ, як із відра полиє.
Стоять високі гордо ясени,
Які чекають, що їх сніг ось-ось накриє.
А осінь змусила взути черевики,
Зайти в кафе, попити кави і печенька з'їсти.
Так шкода, що вже стали ми великі
І вже не станемо в калюжі лізти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756914
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.10.2017
автор: Влад Ковський