Думкою падаю у міцні обійми,
Знов відчуваю на раменах ласку рук.
Страждає серце з крилами підбитими.
Спини, коханий, - теплим словом суму стук?
Вслухаюсь, тиша і відстань просторова,
З її глибин вичитую тебе, молю.
Зняти секрет змагаюсь, де післямова,
Сама не знаю я, за що я так люблю.
У протиріччях тисне кохання груди,
Я притихаю біля тебе, мабуть, сню.
Та враз руїни, боїв дикі споруди,
Звертаюся до Господа, миру молю.
Свободу мати з власної на те волі,
Діймають душі, розум привиди війни.
Хрестом камінним ноша, як важіль долі,
Не втратитись аби, лишатися людьми.
22.10.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2017
автор: Валентина Ланевич