* * *

Тепер  я  шкодую  тих  років  крилатих,
Коли  ще  тоді,  в  кінці  семидесятих,
Звідси,  назовсім,  виїхати  хотів.
Хотів,  мав  можливість,  та  не  зумів.
За  це  й  отримав  прокльони  по  повній,
Душу  все  більш  роздирає  іззовні,
Та  і  в  середині  мов  в  пеклі  горить.
Сам  себе  не  можу  тепер  захистить
Від  підлості  та  мерзоти  пихатої,
Чисельних  кабінетів  армії  завзятої.
Добре  кажуть,  як  із  пана  –  пан,
Гірше  коли  з  хама  –  пан.
Настільки  гірко,  що  багато  люду,
А  їх  з  кожним  роком  більшає  повсюди,
Хоч  і  не  хочуть  вже  коритись,
Та  все  ж  приходиться  миритись,
Бо  ніде  кращих  панів  взяти
Україну  щоб  з  колін  підняти.
Тому  в  убогості  живем,
Надію  маєм,  як  помрем
То  рай  на  тім  світі  заселим,
І  думкою  цією  себе  звеселим.
Це  я  про  тих,  хто  без  ідей
Не  мають  життя  серед  «ЛЮДЕЙ».

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756366
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2017
автор: Платон Маляр