Прозорістю світилась осінь,
блимали жовті пасма у беріз,
просили ще не золотити
своїх таких зелених кіс.
Та осінь пензликом торкає
і розкриває два крила,
у небо хмари насуває,
фарбує очерет здаля.
Ледь мерехтить дзеркалля
і дивиться в глибини вод,
із хмари промінь дальній:
на мить проб’ється уперед.
Лиш вітер торкне гілля верби,
юного клена лист не шелестить,
на березі ховався з березами
біля стовбурів і берези кіс.
Насуває вечір хмари низько,
не гляне сонце лагідне униз,
над смугою удалині дзвонили,
а дзвін озвався і затих.
7.10.2017.
Фотографія автора.
Івано-Франківська область.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756317
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.10.2017
автор: Светлана Борщ