Я – цілий світ, проте він до болю пустий,
І мені суджено в ньому жити самій.
Безкрая пустеля під моїми ногами,
Жорстоке сонце на шкірі випалює шрами.
Пісок обпікає незахищені стопи,
Навколо ні краплини води, навіть висохли сльози.
Я можу кричати, та змісту немає,
Ніхто не почує: пустеля найменший звук поглинає.
І куди не підеш, пейзаж не змінює риси,
Мій світ пустельний ніяк не змінити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756204
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2017
автор: _NL_