,,Що це баба спозарання
На городі робить?
Мабуть вийшла поглядіти,
Як квасолька сходить.
Приготую їй сніданок.
Хочу угодити.
Тож спитаю у старої,
Що смачне зварити”.
Підійшовши до обніжку
Дід промовив чітко:
,,Все для тебе: моє сонце,
Люба моя квітка”.
Далі каже: ,,Хочеш чаю,
З печивом, чи кави?”
Баба витріщила очі
І якась не жвава.
,,Може, хочеш вермішельки?
Я за мить зготую.
Риби, м’яска то будь ласка.
Люба,не жартую”.
Дивна тиша на вгороді.
Дід аж розгубився.
Окуляри протирає:
,,Боже, помилився!”
На обніжну від сусіда
Щоб не плутать межі
Зять опудало поставив
В бабиній одежі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756202
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2017
автор: Світлана Петренко