Привезли чоловіка із зони АТО,
Щоб у рідній землі поховати.
А чому не з війни, те не скаже ніхто…
Боїмося війну ми війною назвати?..
Що війна це, те визнав уже цілий світ,
І вогонь там смертельний літає:
України воює найкращий там квіт
І вночі, і удень, і коли ледь світає.
Поховають бійця, як належить, як слід,
Та від того матусі не легше.
Смерть і цю проковтне Україна і світ?
Втрата сина далеко не перша.
Тисячі полягли у нерівнім бою,
І без бою також вже без ліку,
Захищаючи землю, родину свою,
Люди ж ті були різного віку.
Прогримить над могилою залп – не салют,
Спорожніє душа і знеможеться серце.
І усі цю війну у думках проклянуть.
Завтра ж знову в АТО відправлятимуть берци…
1.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756029
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.10.2017
автор: Ганна Верес