День не день. Ніч не ніч. Тільки море,
Посейдонить бровами штормів…
Пекла, неба боги винозорі,
Перед вами я чим завинив?
Десять років солоного світу,
О Ітако, маяк маяків,
Як же міг я тебе загубити,
Як забути про тебе посмів?...
Переламані гори волали –
Я – НІХТО! – Поліфем-людожер,
Ошукався, а ми танцювали,
Надаремне – ніхто я тепер.
У минулому – син Антіклеї,
Пенелопі своїй – чоловік,
Що тепер? Сотні миль одіссеї,
На один замарнований вік.
Скалки моря, які ж ви болючі,
Як останній на дереві лист,
Як той грот, де себе я замучив,
Втратив думки тренований хист.
День не день. А вночі сняться маки,
Що приносить провіщення птах,
Із узгір’їв ясної Ітаки,
Де зірвав їх мені Телемах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2017
автор: Стяг