Обволокує вечір сивою димкою густий туман,
Цідить крізь листя багряне на землю парне молоко.
Вітер притих, ані шелесне, берізку впіймавши за стан,
Стелить їм світло доріжку тремтячу, де хатнє вікно.
І перша на небі зірка ледь-ледь тьмяно ясніє вгорі
Та раптом зривається, щезає у високій траві.
Із безвісти місяць вигулькує і висне на ліхтарі,
Душа завмирає, розхристана стає на вівтарі.
Ввібрала в себе плач знедолених, покинутих, забутих,
Матері сердечний крик німий, в очах благань покута,
Що груди рве скорботою через гріхи війни проклятих
Та надіється щиро, що Господом буде почута.
18.10.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2017
автор: Валентина Ланевич