Коли всі і усе оповинеться в сну пелену,
Напуваю себе німото́ю нічної пори
Денну думку вивільнюю з сірих тенетів кори
Й відпускаю летіти, мандруючи в часі без сну
Де нема горизонту, немає початку й кінця,
Де немає кордонів і стін й не існує межі
Де вигойдує Всесвіт у всесвітах думи чужі
У молекулах тиші оціню лекала життя
Тисячами снують, вигораючи енно дотла,
В порожнечі зникають безслідно без присмаку сліз
Їхній попіл рознесеться сотнями тисяч коліс,
Що щоночі жорнять, не лишаючи місця для зла
Не зітруться вони, лиш загострять оббиті краї,
Все безвартісне, вигнане часом, розмелять на прах
Суєту перетруть, вдосконаливши визнаний крах,
Світло-каменем вкрапнувши совість у думи мої
17.10.2017 Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2017
автор: VIRUYU