[i]За мурами осіннього ранку
Я – палій Залізного Дому
Запалюю пожежу світанку…
Шон Патрік Маклех[/i]
На початку нової ери
Серед темряви і пітьми
Я іскру з очей пантери
Висік у безмежжі тюрми.
Мури камінні здригнулись,
Небо укрилось птахами.
Уперше побачили вись
Ті, хто були плазунами.
Зорі кавалками жовтими
Заповнили небокрай,
А десь далеко за обрієм
Прогриміло: «Людино, вставай!»
То луна від серця німого
Відбилася гучно в горах.
Зіп’ялися люди убогі,
Здолали тваринний страх.
Де-не-де зажевріли іскри,
Каравани рушили в путь.
Провидець завмер обеліском,
Доки думи його не зітруть.
16.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755783
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.10.2017
автор: Олександр Подвишенний