Чомусь пишу «поеми» про чужих –
Про добрих і про злих, та не про тебе.
Хіба немає в мене слів таких,
Які б тобі сказали все, що треба?
Але хіба потрібні нам слова,
Коли ми знаєм все з тієї миті,
Як погляди зустрілись і нема
Вже таємниць між нами, всі розкриті.
І хто сказав, що почуттів нема?
А як би ми несли цю ношу поодинці?
І хто б втішав, коли вже сил нема,
Коли вже відчай переповнив вінця?
Недарма кажуть – в радості й біді…
І хоч моментів радості так мало,
Вона подвоїться, і вже хвилини ті
Поможуть, щоб терпіння не пропало.
І горе наше ми розділим вдвох –
Хоч трішки легше нам від цього стане.
Ти не здавайся, нам поможе Бог,
І те, про що ми мріємо – настане.
Ти не здавайся, я ж у тебе вірю,
І це мене тримає на плаву.
І поки ти несеш любов і віру,
Лиш доти я надією живу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2017
автор: ЮНата