[color="#ff0000"]БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки[/color]
С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара бабуся Сухондика розповідала маленькій дівчинці, що зростала в оточенні селянських дітей, побуту українського села, багато казок, байок, оповідань. Народні пісні, танці, народний гумор і тяжкі драми сільського життя відтоді вже стають близькими, рідними і зрозумілими майбутній великій артистці. Вони складають не невичерпне джерело фантазії, ширості почуттів, виразності і соковитості мови, які завжди характеризували Заньковецьку – артистку і людину.
З шести років Марія вчиться в Копилівці, в приватній школі Арендаренка, але це навчаннячко швидко кінчається, бо дівчинка, ображена учителькою, тікає додому – і освіта її тільки згодом продовжується (і закінчується) в жіночому пансіоні Осовської в Чернігові. Вже в пансіоні юна Марія Костянтинівна захоплюється театральним мистецтвом, бере гарячу участь у влаштуванні аматорських вистав, цікавиться драматургією (зокрема на іспиті в школі вона читає «Антігону» Софокля) і вражає всіх своїми артистичними здібностями.
С.10 Марія Костянтинівна одружується рано. 18-літня жона військового Хлистова, вона кидає рідний дім, Чернігівщину і виїжджає разом з чоловіком за призначенням до фортеці Бендери. Там, у задушливій, бездіяльній атмосфері маленького містечка, Марія Костянтинівна знаходить єдину втіху в театральних виставах, концертах, вечорах аматорської молоді, на яких усіх чарує акторський талант та прекрасне драматичне сопрано Заньковецької. В Бендерах знайомиться вона з Миколою Карповичем Садовським-Тобілевичем (1856-1933).
Згодом Марія Костянтинівна переїздить до Свеаборга, в нове місце призначення чоловіка. Тут, цій живій натурі, яка завжди прагнула до культури, до самовдосконалення, вдається продовжити своє навчання у філії петербурзької консерваторії. У Свеаборзі заводить вона своє перше знайомство з народницькими гуртами, переховує в себе нелегальну літературу і переживає перший у своєму житті «візіт» - трус царської жандармерії.
С.11-13 В цей же час було якраз утворено перший на Україні професійний буржуазний театр під керівництвом Марка Лукича Кропивницького, до складу якого ввійшли брати Микола Карпович Садовський (Тобілевич) та Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) і інші талановиті актори. До Марії Костянтинівни звертаються з пропозицією здійснити свою давню мрію і виконати обіцянку, дану нею ще в Бендерах – вступити до професійного українського театру. Та нелегко це зробити. Тільки поборовши опір чоловіка і батька, прийнявши псевдонім, який би приховав зв’язок «благородних» фамілій з українським театром, - іде Марія Костянтинівна на сцену під своїм новим прізвищем – ЗАНЬКОВЕЦЬКА – за назвою хутора, в якому народилася. Так і залишилася вона для українського трудящого народу Заньковецькою – народною артисткою, творчістю своєю нерозривно зв’язана з його стражданнями, його мріями, його боротьбою.
В грудні 1882 року в Полтаві дебютувала Заньковецька в трупі Кропивницького, в «Наталці Полтавці» з надзвичайним успіхом.
З того часу починається величний творчий шлях артистки, в трупі Кропивницького, потім – у трупі Старицького, потім знову у Кропивницького, а з 1888 року у братів Тобілевичів - Садовського і Саксаганського. Від ролі до ролі, з місяця в місяць зростає популярність Заньковецької і любов до неї глядача. Виступаючи в п’єсах Старицького, Тобілевича, Кропивницького, вона кращими своїми образами: Оленою з «Глитая», Софією з «Безталанної», Харитиною з «Наймички», Зінькою з п’єси «Дві сім’ї» вражає не лише звичайного глядача, але й таких вибагливих цінителів мистецтва, як Лев Миколайович Толстой та Антон Павлович Чехов.
С.14 Коли Марія Костянтинівна з українським театром 1886-1887 рр. відвідала Петербург і Москву, її не один раз запрошували до російського театру, пропонували найкращі умови роботи, її надзвичайно високо оцінила театральна критика, порівнюючи з італійкою Дузе, Сарою Бернар і кращими артистками російської сцени. Але вона не прйняла цих привабливих пропозицій, не почуваючи ніякого потягу до холодного, казенного імператорського театру, і залишилася в українському театрі, позбавленому всяких прав. Там вона сподівалася найти найближчий шлях до народних мас.
В 1891 році працює Заньковецька в трупі Найди, у 1892 р. – в товаристві М.Старицького, у 1893-1903 рр. – в антрепризі Миколи Садовського, у 1903-1905 рр. – в трупі Ф.Волика, їде до Галичини, знову працює в трупі Садовського (1906-1911), утворює разом із Саксаганським та Мар’яненком товариство (1915), після революції працює в державному Народному театрі (1919-1921 рр) і, нарешті, з 1922 р. в театрі ім. М.Заньковецької.
15 січня 1908 року Заньковецька святкує в Києві ювілей своєї 25-річної театральної діяльності. Цей ювілей перетворюється на велике свято українського театру. Сотні адрес і присвят від робітників, службовців, від селян, сільських аматорських гуртків, від письменників та театрів одержує ювілянтка.
У 1922 році Марія Костянтинівна востаннє грає на своєму 40-річному ювілеї сценічної діяльності і першою з артистів одержує від уряду почесне звання "Народної артистки республіки".
Невеликий час працює ще Марія Костянтинівна в театрі і в кіно, але хвороба не дає змоги продовжувати свою плідну працю. 4 жовтня 1934 року М.К.Заньковецька, велика народна улюблениця, померла.
С.206 З «АДРЕСИ» студентів-харківчан на день Бенефісу Марії Заньковецької
4.ІІ 1899 року:
[color="#ff0000"][i]«День Вашого бенефісу є найкращою для для нас нагодою висловити Вам свою найглибшу повагу не тільки яко надзвичайно талановитій артистці, але більше того – яко громадському діячеві. Се єсть та риса, що відзначає Вас від усіх сучасних, навіть найбільш знаменитих, артистів світу. Висока художність виконання, надзвичайна сила і реальність утворених Вами образів – словом, усе те, до чого стремлять і що є конечним ідеалом усіх артистів, і що Ви так знаменито осягнули, є тільки половина Ваших заслуг. Друга ж половина Ваших подій для слави у нащадків далеко більша – це та, що Ви в час, коли театр перестав бути школою і потроху переводився на панську забавку, сміливо виступили першою видатною піонеркою в ділі рішення глибокої і нелегкої задачі народного театру, народного не тільки поверхово, але, що головне, внутрішнім змістом".[/i][/color]
Витяги за виданням [b]«М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937.[/b]
[color="#ff0000"]За машинописом сімейного архіву: [b]Дмитро Николишин. «Марія Заньковецька.(Матеріали)». – Львів,1947 рік.[/b]
[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755697
Рубрика: Нарис
дата надходження 16.10.2017
автор: Сіроманка