Ніяк не наплачеться осінь –
дощить безупинно,
Мов реквієм листю,
якому вмирати дано.
На жаль… та краса ця не вічна,
зів' яне й загине.
Осиплються й зникнуть пейзажі
під білим сукном.
Красу цю відпустиш,
хоч перше відтужиш, відмолиш,
Бо ти нею дихав, і жив,
і любив як умів.
Та душу красою до щему
ніяк не наповниш –
І знову задивишся в небо -
в калюжі на дні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755651
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2017
автор: Олена Жежук