На чужину. На заробітки.
Не в змозі діток прокормить.
Пороги плачуть - бідні свідки.
На них спіткнулася. Ще мить.
Дрібно́ту скупо обіймаю.
А ті, мов горобина зграя,
Щебечуть, всім своїм теплом
До мене туляться гуртом.
Та треба йти. Спиняю гомін,
Пронизує дитячий спомин –
Я так прощалася колись
Зі старшим братом. Не збулись
Ні сподівання, ні надії,
На самоті тепер сивіє.
Батьківський кашель. Сльози мами,
Вона практично у нестямі
У сумку пару яблук суне:
«Таких духмяних там нема»,
Хмарніє, мов гірка пітьма.
І де поділись іскри юні?
«Облиште, мамо! Не Сибіри
Мене чекають. Не до Сирій,
В Італію наразі їду,
Щоб доглядать старого діда».
Змовчали. Батько відвернувся.
До ніг пухнастий білий цуцик,
Мов м’ячик, підкотився. Рвучко.
Беру валізу я за ручку.
Зачувся тріск. Душа, чи сумка?
У грудях калатає лунко.
Найменший пискнув: «Ти надовго?..»
Не відказала я нічого.
Бо що повідати? На рік?
Лиш очі одвернула вбік.
Малеча виросте без мене?..
Ой доле-доле.. Нене-нене…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755171
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 13.10.2017
автор: Оксана Дністран