Людина – мавпа з бомбою в руках,
Це визначення актуальне нині,
Бо не могло приснитися і в снах,
Те, що твориться зараз на Вкраїні.
Всюди підступність, підлість і брехня,
І ллється кров, і гинуть, гинуть люди.
Іде неоголошена війна,
Ніхто не знає, що там завтра буде.
Беруть до війська гарних, молодих.
Тих, хто служив і навіть зовсім юних.
Їм би навчатись, під вінець іти,
А не назад вертатися у трунах.
Багато літ ми вірили байкам
Про дружбу між народами-братами,
Тому сьогодні дуже важко нам
Повірити у те, що стало з нами.
Як пояснити матері, дружині,
Коханій, чи дитині-сироті,
Що найдорожче втратили, єдине
У тій неоголошеній війні.
Хіба ж не мавпи ми? Хіба ми люди?
Стріляємо зі зброї навмання,
Бездумно йдем дорогою в нікуди,
Наше життя – абсурд і маячня.
Скільки страждань посіяла війна,
Скільки людей скалічено і вбито,
Нехай же буде проклята вона
І всі її призвідники-бандити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755124
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.10.2017
автор: Пелепей Тетяна