Ти з тиші висієш слова,
неголосні , немов благання...
І в серці знову ожива
забуте , втрачене кохання.
Роки летять , минають дні ,
все сталося само собою.
І винні в цьому ми одні,
лиш ти і я , лиш ми з тобою.
Давно закінчилась зима,
надворі світить ясне сонце,
тебе ж бо поруч вже нема ,
лиш вітер стукає в віконце...
Навколо тиша і слова ,
слова , так схожі на прощання...
Чому ж у серці не вмира
забуте , втрачене кохання?!?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754972
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2017
автор: Лана Денисова