Непо́квапом іду у пізню осінь
тобі назустріч, крізь холодний вітер.
Зимові роси миють ноги босі,
усе лихе із пам’яті я витер.
Уже іду до тебе я крізь роки,
туман, негоду, стужі, буревії…
Відлунюють, як дзвони, лише кроки,
але замовкли юності надії.
Останнє листя долу опадає
і хороводить у повітрі чистім.
Іду до тебе тихо виднокраєм,
як і тоді – карпатським падолистом.
Мене несе стрімка гірська уява,
до Синевиру лину водоспадом.
У думах знову дівчина русява,
а я іду крізь осінь листопадом…
12.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754941
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2017
автор: Олександр Мачула