Не розумію, не збагну, не зможу
Та й пояснити невідомо як!
Стояти всім єством за перемогу
І ворогам співати за мідяк?
Хай не мідяк, хай там великі гроші,
Хай срібник подадуть — вже не бідняк.
В цей час когось на саморобних ношах
З-під обстрілів виносять на плечах.
Не десь, а тут — на відстані годин,
В перетині і часу, і події,
Встає у повний зріст чийсь мужній син,
Залишив матері молитви і надії.
Коли настане свято Перемоги,
Розвіє вітер сизий дим гармат,
Ми маємо пройти усі дороги,
Усі місця тяжких, великих втрат.
Щоб записати імена і долі
До книги пам'яті і доблесті людської.
Тоді б не пропустити мимоволі:
Світлини жодної, листа з передової.
Ще просяться такі різкі слова...
Про тих, хто срібники рахує на крові,
Кому все байдуже — АТО, війна...
Була б торгівля і доходи чергові́.
Про це забороняється забути,
Пробачити, в ніщо заговорить.
Це зрада, підлість, гріх, і має бути
Високий стовп ганьби, що не згорить.
На нім напишуть імена й посади
Усіх і кожного, хто ворог цій землі.
Настане довгожданий час розплати —
Остання крапка у страшній війні.
01.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754826
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.10.2017
автор: Таня Світла