Жоржини
зів'ялі –
торішні
опа́ли
опалі,
розніжено
вітер
гойдає
засніжені
далі,
поблідло
чи світло,
чи тло
золоте пасторалі –
марн[i]і́[/i] натюрморти…
жоржинні офорти печалі…
Ген місяць помітив
ту постать
на соннім
причалі –
усміхнена
Панна – у синім
холоднім
кришталі…
Портрет Незнайомки
в знайомім до болю
овалі –
паліють
жоржини
і мліють,
як води
відталі.
Жоржинні
печалі
на соннім
і синім причалі,
відталі, як води
зімлілі
в холоднім
кришталі,
опалі
в розніжені
вітром
засніжені
далі,
в опалі паліють
на Пана
в знайомім
овалі.
Портрет Незнайомця
на тлі
золотім
пасторалі…
Розквітло
чи світло,
чи літо марно́ї
печалі –
розніжена Панна
із Паном
на соннім
причалі,
а далі –
засніжені далі,
опа́ли опалі…
Лиш місяць
жоржинно
милує
жоржини зів'ялі.
[i](Зі збірки інтимної лірики [b]"Самоцвіти сокровення"[/b]. - Львів:логос,1997)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2017
автор: Сіроманка