Янголині тонкі рамена
знемагали від пресу днів,
під людського життя знаменом
у безкриллі поміж снігів,
межи криги, вогню, знемоги...
Босі ноги місили твань -
не було бо рівніш дороги,
як стежками тяжких стенань,
і по тім'я мілкіше броду,
і м'якіше шпильок стерні...
Ти якого сімейства-роду?-
Деренчало в найтихшім сні...
Янголині дрібні рамена
підпирали стовпи небес,
по котрих струменів черлено
піт Того, що колись воскрес...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754487
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.10.2017
автор: Адель Станіславська