* * *

Чи  ж  був  я  коли  щасливий?
А  може  щастя  сховане  моє?
Момент  в  житті  моїм  важливий
Спокою  й  досі  не  дає.
Не  дає  покою  й  волі,
Що  замість  щастя  є  на  світі,
Коли  немає  в  тебе  долі,
На  себе  мусиш  лиш  грішити.
Від  себе  утікти  я  хочу,
Але  не  знаю  куди  бігти,
Сам  собі  голову  морочу
Аби  зібрати  дрібні  крихти
Мого  нікчемного  життя,
Яке  так  ніби  дар  великий,
Від  різдва  й  до  забуття,
Мені  неспослане  -  безлике.
Пусте  і  повністю  убоге,
Про  інше  навіть  і  не  мрію,
Бо  загубились  десь  у  бога
Мої  останнії  надії.
І  так  живу,  як  себе  знаю.
Що  день,  то  знову  старі  муки.
З  дитинства  сам  себе  картаю,
Що  не  дав  господь  науки,
І  душі  на  все  черствої  -
Щоб  віднять  зуміли  руки,
Й  не  картатися  ізгоєм.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754462
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.10.2017
автор: Платон Маляр