[youtube]https://youtu.be/b17QygKtidA[/youtube]
Інколи йдуть не стріляючи в спину.
Просто звикай до самотності вкотре.
Виноси біль наче рідну дитину.
А через вік викинь наче непотріб.
Голод тактильний тримай. І долоні
Ти відкривай перед небом і Богом.
Будь як дитина. Нехай сиві скроні.
Буду молитися вкотре за нього.
Я захворіла тобою навіки.
Я захопилася так, що здуріти!
Та ще немає у світі тих ліків,
Щоб доторкнутись тебе розхотіти.
Буде у вічність кохання боліти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2017
автор: Відочка Вансель