Ніч...все навкруги давно спить
Лиш чути як вдалі лають собаки
Небо...зірки заснули теж в одну мить
Ця осінь розсипала сірі хмари
Зелену траву білий іній покрив
Хоть жовтень здавалось ще не холодний
Сьогодні тепло він усе загубив
Напевно того що він теж одинокий
Вже літа і сліду як не було
Зима ще не близько до нього
І вересень втік мов на зло
Листопад чекає коли змінить його
Ми з жовтнем один на один в холодну цю ніч
Розказуєм все що так наболіло
І дивно йому чому не залізу на теплу я піч
Й не натягну на себе перину
Напевно так правельно було б зробити
Хоть теж одинокий на білому світі
Тебе я на кого маю лишити ?
Спитав його я у вічі
З тобою ще пару тижнів побуду
А потім змінить тебе листопад
Цю осінь і жовтень я не забуду
Зявився у мене ще один брат
Повний місяць сміється над нами
Вітер свистить та не розумію його
Наскільки люди бувають одинокими
Я злився з природою, такого ще не було
Дерева шумлять хочуть нам шось сказати
Ця ніч не так й одинока
Напевно тепер піду я спати
Попрощавшись з природою не сказавши ніслова......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753867
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.10.2017
автор: Вічний Романтик