Не хочу, Боже,
ні палацу ані храму
на світі тім;
любов хай буде з нами.
Храм не пройде крізь струшені ліси;
палац — що тут, що там,
десь та й застрягне…
А голі тут і там —
вільно Марія гляне —
аж тут і ми, у сяйві Духа і краси!
Це — Дух,
він вільно ходить, вільно віє.
Дух не колись писав: він зараз
правду пише!
Сам в правді Син!! —
Й благословенная Марія.
Не хочу, Боже,
ні палацу, ані храму
на світі тім.
Любов жива хай буде з нами,
Живого Бога:
Голі ми — тож не пропащі.
А як то: неживі, глухі —
живе обрящуть?
Світ ожива — од Духа, що в словах!!
І возалкав до слова, і воззвах!
Прийди, Дух Свят,
і отіни у головах
ку́пи словес.
І возалкав я о словах:
Отче наш! Іже єси на небесах
Кланяюсь ниць і простягаюся хрестом:
в ім’я розп’ятого Христа —
пошли всім Духа,
це б всякий в серці
Сина й Батька слухав.
Наш Отче!
донеси до голів тих,
безслівних й не святих,
ховатися од сил холодних злих:
стоячи, сидячи і ниць пластом
молитися з любов’ю і Христом,
щоб Бог дав Духа,
Духа! Духа!!
Бо Дух — Любов,
Її — кожен послуха…
Оддаю все й на світі тім:
оголений брататимусь з лісами:
Любов лиш — храм:
Любов хай буде з всіма вами…
15.01.2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович