Перенаселена Планета, мов вулик,
Та рій вилітає,
А в сотах охайно
І пахне медовим бальзамом.
А наша Земля,
Що дарована Богом, зелена,
Вже атомним сміттям закидана,
Навиліт прострелена.
Жадобою і підлістю заселена.
Байдужість до крові невинно – пролитої,
Де вбивці топчуть святе,
Беззаконня цвіте – раною відкритою.
Багно в їх хоромах і душах
Вже смородом віє в округу
Їм – влада, їх пики до старості свіжі,
А за гроші – продасть кожен друга.
У дикому танці сплітаються
Шквали і смерчі в зневазі до Бога,
А ці покидьки п'ють – захлинаються,
Хоч вмираючі діти їм вічний прокльон
І до пекла дорога.
Жирують, шануючи шлунок, розпусту
І гроші нечисті,
А навкруг скільки люду гребеться
В землі цій шукаючи їсти
Скільки світлих голівок
Знедолених, хворих недоїдають.
Мало тих, що дають їм – що мають –
Які Землю штовхають!
Ох, важка ця землиця,
Що всіх нас годує і поїть.
Та як втримати їй своє зранене тіло,
Як виразки згоїть?
Чи достатньо енергії людяних душ,
Щоб зберегти чистоту Планети?
Щоб не рвати Землі,
В її кров бруд не зливати для Смерті?
Щоби гідність людей не перероблялася
На гроші, що все важать.
Нехай мудрість віків,
А не пошук розтлінних розваг
Людину обтяжать.
Як бути? Як врятувати
Нашу Планету – колиску
Невиліковно хвору?
Задумайтесь, люди, чи ж будете ви,
Як не буде Земного Святого Собору?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2017
автор: Лариса Чорноус