Мово, ти така чарівна, незрівнянна, неземна,
Така ніжна, мелодійна, у всьому світі лиш одна!
Нас навчала мови ненька й тато вчив казать слова,
України ти серденько, що ритмічно відбива.
З твоїм словом йшли до бою і Вікторію вели,
Твоє слово простелило вдаль історії сліди,
Твоє слово має силу, що не змінить навіть час,
Твоя сила в твоїм слові, в твоїм слові сила нас.
Незалежна Україна… Невже це пусті слова?
«Незалежна» одягає пут на шию й кандани!
Самовільно так, спокійно:
-Ось, здаюся, заберіть,-
І іде схиливши скроні, і тече сльоза з повік…
-Україно!
-Все молчите! Вот наглядный результат!
Ведь вы этого хотели?! Украинцы...
-Україно! Пробач, мамо, пробач, Сонце в висоті!
Ми тепер безрідні діти й не потрібні ми землі,
Що за неї віддавали предки наші душу й піт,
Незалежність здобували, щоб відкрити мові світ!
Вже без гордості до слова в рідній мові лиш у нас
Надаєм статус державний тій, що гнобить повсякчас.
Ми хлопи, ми без держави, ми без мови, без душі.
Ми нещасні, бідні, мляві бездуховності бомжі!
Просим милостині в ката:
-Зігрій нас, у вас є газ,-
І пускаєм в рідну хату чад презирства і образ!
Скільки може це тривати? Скільки часу ще пройде,
Доки наша Україна власним шляхом вже піде?
Ми не бідні, ми не босі, ми не голі, ми – дурні!
Ми готові спать у просі замість верхи на коні!
Російська мова з статусом, що належить лиш тобі, українська!
Україно! Поможи сама собі!
Дай нам сили, дай нам волі і веди в зустрічний бій!
Не дозволь все зруйнувати, не тримай біди в собі!
Прокричи:
-Озбройтесь словом, діти Бога й Кобзаря!
Доки сяє наша мова – не згорить наша зоря!
Й не дозволим «українцям», що не вміють говорить,
Нашим словом, рідним словом, «русский» повернуть язик!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753696
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.10.2017
автор: Алла Гонда