Пастка сталева
Зімкнула зуби,
Вгризлася в плоть,
Не відпустить більше,
Спрагу втамовує кров'ю.
Скільки їх ще
Порозкидано вільним лісом,
Що став чужим?
Хіба?
Не безглуздя оце?
Та міцно тримає пастка
У пазурах.
Звідки те лихо
На вільному просторі,
Де небезпеки знайомі,
А стежки всі сходжені?
Були.
Чи не пізно?
Життя рятувати, щоб стати калікою.
Чи на ланцюг для забави?
Дарують цей шанс?
А пастка міцна
Як клітка майбутня.
Немає вже лісу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753652
Рубрика: Верлібр
дата надходження 04.10.2017
автор: Траяна