Дніпровий мосте! Пам’яте моя!
Тут я приймала радості причастя,
Тут милувалась райдугами я
І завмирала у обіймах щастя.
О мосте любий! Як же сталось так,
Що на тобі вжились мої страждання,
І розчинились у безглузді мряк
Сліди останні зниклого кохання?
Як холодно співала заметіль,
Як чорно застилали небо круки,
Коли тужив розпучливо мій біль
Й у відчаї заламувались руки!
О мосте! Свідку нерозкритих драм!
Моя зоря так тяжко догорала…
Нікому не розказуй, лиш вітрам,
Як по золі чужа любов ступала.
Перехилися ж! Скинь у небуття
Усе, що нести вже немає сили!
Хай кане туга в річку забуття.
Нехай душа свої розправить крила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2017
автор: Ірина Васильківська