Бабусі Марфі
Ви пам’ятаєте, як пахне дощ?
Такий, якого довгий час чекали.
Ви скажете, що запахи пропали,
Втекли з часами гумових калош!
Мені запам’ятався особливий.
З бабусею на ґанку навесні.
Той дощик був веселий і грайливий,
В калюжі наливав прозорої води,
Пускав бульки, неначе вона з милом,
І з вітром вимітав доріжки навкруги.
Бабуся мене хусткою накрила:
—О, буде добрий дощик, добовий,
А ми послухаємо, що він нам шепоче.
Дивуюся:
— Та він не говіркий!
Він з хмарами, а з нами хіба схоче?
—А ми попросимо, ти тільки не спіши.
Якщо почути хочеш — то послухай,
Якщо цікаво буде — говори.
Ось крапельками грається дрібними,
А ось біжить рядками — не мине,
Сильніше стукає в фіранки, що закрили:
“Впустіть мене, впустіть мене...”
А зараз монотонно, зовсім звично,
Полив траву і квіти коло хат.
Вони відповідали мелодійно,
Старанно витанцьовували в такт.
А тут завмер, неначе припинився,
Чи хмару почекав, чи думу мав.
Сильніше, швидше, наче оновився —
мелодії Бетховена зіграв.
Тепер заліз у листя винограду,
Такими нотками простими шарудить.
Втішає, що не буде літом граду
І сонце буде з гронами дружить.
А потім до конвалій завітає,
Нап’ється пахощами ніжної краси.
Прошепотить: “Я так усіх кохаю!”
Зіллються в пісню їхні голоси...
От дощик... він біжить, шепоче, ллється,
Він стелиться, несе в собі озон,
Буває лагідним — усе йому вдається,
Дарує малюкам солодкий сон.
Купальний “носить воду в решеті”,
Грибний поплаче “слізками царівни”,
І швидше підростуть тоді гриби,
Веселки розмалюються чарівні.
Ще є нестримні зливи грозові,
З потоками води, колючим градом,
По собі залишають холоди,
Розлиті річки, стрімкі водоспади.
Послухаю прогнози про погоду,
Думками полечу до тих дверей.
Я думала, бабуся про природу,
А то була наука про людей...
09.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753428
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.10.2017
автор: Таня Світла